Листопад 2022

План заходів в рамках акції 16 днів проти насильства

План заходів в рамках акції 16 днів проти насильства

16 днів проти насильства

Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»

Щорічно в Україні з 25 листопада до 10 грудня проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства». Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують протягом з 25 листопада по 10 грудні свої зусилля. Вони об’єднуються заради однієї спільної мети – збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у співвітчизників, створити в конкретному регіоні або окремій державі соціальний простір, вільний від насильства.

Пропонуємо вам ознайомитися з тим, яке буває насильство та що треба робити, щоб попередити.

Фізичне насильство

Фізичне насильство — навмисне завдавання фізичної шкоди іншій людині. Навіть одиничний випадок побоїв уже є насильством.

Ознаки фізичного насильства:

  • побої, стусани, ляпаси, якщо їх завдають людині навмисно (незалежно від мети чи рівня алкогольного/наркотичного сп’яніння кривдника);
  • знерухомлення людини, обмеження її мобільності (включно із стоянням у кутку чи зв’язуванням, прив’язуванням до предметів, замиканням у кімнаті);
  • примус вживати шкідливі речовини (алкоголь, наркотики) через обман чи застосування сили;
  • свідома відмова надавати хворому ліки чи медичну допомогу або ж використання неправильного дозування лікарських препаратів;
  • використання предметів для завдавання шкоди жертві (кидання предметів, погрози застосувати зброю, порізи чи кульові поранення).

Бути жертвою насильства — несвідоме рішення, тоді як бути кривдником — це свідомий вибір завдавати шкоду життю та здоров’ю іншої людини.
Насильство завдає шкоди не лише фізичному, а й психічному здоров’ю постраждалих, і часто супроводжується сексуальним та економічним насильством.

Прояви насильства щодо дітей:

  • дитину ставили в куток або замикали у кімнаті, щоб покарати;
  • батьки давали ляпаса чи запотиличника дитині або навіть били, коли дитина була неслухняна;
  • дитину тягнули за волосся, кидали у неї предметами чи погрожували застосувати зброю;
  • дитину примушували вживати наркотики, алкоголь чи тютюнові вироби.

Сексуальне насильство

Сексуальне насильство — це будь-які дії сексуального характеру без добровільної згоди. Йдеться не лише про статевий акт, а й про сексуальні домагання без проникнення в тіло.

Ознаки сексуального насильства:

  • проникнення в тіло іншої людини з використанням геніталій чи сторонніх предметів без її добровільної згоди;
  • використання важелів економічного чи психологічного впливу, щоб примусити жертву до статевого акту;
  • примусові пестощі без проникнення в тіло;
  • примушування до перегляду порнографії, актів онанізму, демонстрація статевого акту.

Статевий акт, який вчиняє повнолітня особа із дитиною у віці до 16 років, незалежно від її згоди, є сексуальним насильством щодо дітей.

Прояви сексуального насильства щодо дітей:

  • дитину фотографували чи знімали оголеною на відео;
  • дорослі (старші 18 років) пропонували дитині показати її/його статеві органи, торкнутись до їхніх оголених інтимних частин тіла або вступити з ними у статеві стосунки;
  • дитині пропонували винагороду за те, щоб показати свої статеві органи, торкатись до оголених інтимних частин тіла дорослих або вступати з ними у статеві стосунки;
  • дитину змушували вступати у статеві стосунки з дорослими та тримати це у таємниці;
  • дитина отримувала непристойні пропозиції в інтернеті (на форумах, в чатах, соціальних мережах, електронною поштою тощо), по телефону або у листах;
  • дорослі (окрім медичних працівників та батьків у ранньому дитинстві) торкались статевих органів дитини всупереч її волі.

Психологічне насильство

Психологічне (або емоційне) домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім’ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім’ї, які залежні від людини та потребують догляду. Як-от дітей чи людей старшого віку.

Ознаки психологічного насильства:

  • постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
  • звинувачення, засудження, словесні образи;
  • обзивання нецензурними словами, приниження;
  • ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
  • покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров’ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
  • зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
  • відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
  • ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
  • знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.

Окремий конфлікт у сім’ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.

Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша з-поміж усіх його видів — 45%.

Прояви психологічного насильства щодо дітей:

  • образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:
    — «Ти тупий/тупа»;
    — «Так і виростеш нездарою»;
    — «Чого витріщився — вчи!»;
    — «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»;
    — «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;
  • втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:
    — «Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає»;
    — «Іди і скажи йому/їй, що він/вона “поганий”/”погана”»;
    — «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»;
    — «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»;
    — «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»;
  • постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;
  • ігнорування дитини як спосіб покарання.

Економічне насильство

Позбавлення людини житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів, використання фінансової переваги — це економічне насильство.

Основні ознаки економічного насильства:

  • контроль над фінансами іншої людини;
  • обмеження доступу іншої людини до користування спільною власністю, маніпуляція правом власності як перевагою одного члена сім’ї над іншим;
  • погрози жертві втратити кошти, власність чи особисті речі у разі непослуху;
  • обмеження права іншої людини навчатися чи працювати;
  • примушування до заняття проституцією, жебрацтвом, крадіжками;
  • відбирання у жертви коштів чи документів;
  • примушування передати право власності на рухоме та нерухоме майно жертви;
  • приниження жертви та психологічний тиск через перевагу у матеріальній власності;
  • маніпулювання думками та бажаннями жертви способом відбирання у неї матеріальних ресурсів та їжі.

 

Економічне насильство часто важко припинити, оскільки жертва цілковито позбавлена ресурсів для самостійного життя і залежна від допомоги сторонніх.

Прояви економічного насильства щодо дітей:

  • дитині доводиться знаходити гроші у сторонніх, самостійно заробляти замість навчатися у школі; чи красти, тому що не вистачає на необхідні речі чи їжу;
  • батьки (опікуни) тиснуть на дитину — псують, викидають чи відбирають у дитини речі (іграшки, одяг тощо);
  • дитину примушують працювати на когось або віддавати дорослим кишенькові чи подаровані гроші (особисті речі);
  • над дитиною здійснюють контроль, обмежуючи її доступ до їжі;
  • дорослі примушують дитину до жебрацтва, крадіжок чи проституції;
  • як спосіб покарання — батьки змушують дитину працювати;
  • батьки відмовляються надавати дитині кошти на освіту чи необхідні освітні матеріали;
  • батьки змушують дитину діяти за їхнім бажанням, водночас погрожують втратою житла, їжі чи особистих речей.

Причини та наслідки насильства

Одні стають кривдниками, інші — жертвами: чому це відбувається та до чого призводить.

омашнє насильство має різні форми та прояви. Менш чи більш видимі, вони однаково шкодять людині та порушують її права.

Постраждалі і кривдники найчастіше називають такі причини домашнього насильства у своїх сім’ях:

  • стрес на роботі;
  • пияцтво;
  • вживання наркотиків;
  • запальний характер ;
  • виховна мета;
  • образа.

Проте реальні причини насильства зазвичай приховані. Ними можуть бути:

  • патологічні ревнощі;
  • модель поведінки, засвоєна у батьківській сім’ї;
  • занижена або завищена самооцінка;
  • нереалізовані мрії та бажання з дитинства;
  • власне самоствердження через інших людей;
  • потреба у визнанні;
  • психічні відхилення та захворювання;
  • різні релігійні та політичні погляди;
  • хронічний алкоголізм, наркоманія.

Алкоголь, стрес, дратівливість до близької людини — зазвичай лише поверхові, а не справжні причини жорстокості. Проте саме вони можуть стати індикаторами, які сигналізують про небезпеку.

У випадку домашнього насильства йдеться не про одиничні випадки застосування переваги, а про відтворюваний цикл.

Цикл насильства має такі етапи або фази:

  • фаза збільшення напруги;
  • фаза вибуху чи побиття;
  • фаза каяття.

Фаза збільшення напруги.
На цьому етапі кривдник може погрожувати жертві. А постраждала особа намагається «владнати» ситуацію і протистояти кривднику. Або ж поступається кривднику, щоб залагодити ситуацію.
Фаза вибуху.
Це інтенсивна насильницька поведінка. На цьому етапі постраждала особа все ще може продовжувати відбиватися. Проте згодом засвоює, що пасивність — найкращий спосіб зупинити насильство саме в цій фазі. Під час першого «вибуху» обидві сторони можуть заперечувати акт насильства, намагатися його виправдати.
Фаза каяття.
На цьому етапі кривдник просить пробачення, обіцяє, що це більше не повториться. Зрештою, рано чи пізно цикл відновлюється.
Вихід із ситуації для кривдника — взяти участь у корекційній програмі, відмовитися від алкоголю чи психотропних речовин. Для постраждалих — звернутися за допомогою до психотерапевта.

Насильство має наслідки не лише для жертви, але й для кривдника та суспільства загалом.

Наслідки для жертви

Психологічні наслідки:

  • почуття провини;
  • почуття сорому;
  • замкненість;
  • страх спілкування;
  • низька самооцінка;
  • зневіра у собі;
  • депресія;
  • відчай;
  • небажання жити.

Фізичні наслідки:

  • ушкодження частин тіла та внутрішніх органів різного ступеня тяжкості;
  • переломи кісток, каліцтва і смерть;
  • інфекційні хвороби, хвороби, які передаються статевим шляхом, та/або травми геніталій у випадках сексуального насильства.

Наслідки для суспільства

Економічні наслідки:

  • фінансові втрати роботодавців через непрацездатність жертв;
  • додаткові витрати роботодавців на наслідки насильства;
  • економічні втрати самих постраждалих.

Соціальні наслідки:

  • феномен соціальної естафети.

Феномен соціальної естафети полягає у тому, що діти-жертви насильства більш схильні відтворювати таку модель поведінки у власних сім’ях.

Чому постраждалі не йдуть від кривдників?

Домашнє насильство має тривалий емоційний вплив на жертву, що призводить до змін її поведінки та особистісних рис.

Найчастіше жертви домашнього насильства — це жінки. Чоловіки також потерпають від нього, але мають більше можливостей вийти із ситуації насильства.
Часто постраждала жінка може не усвідомлювати, що є жертвою домашнього насильства. Вона виправдовує насильство потребою зберегти сім’ю.
Зазвичай домашнє насильство починається із психологічних форм: звинувачення, скандали, маніпуляції. Воно циклічно зростає і все більше шкодить жертві.
Внаслідок цього вона зазнає внутрішніх змін, які часто не дають змоги побачити, що насправді відбувається. Постраждала від насильства особа стає невпевненою у собі, покірною, нездатною постояти за себе та дітей, зляканою.

Інші можливі перешкоди для постраждалої:

  • відсутність альтернативного місця проживання;
  • відсутність роботи і коштів, щоб утримувати себе (або власних дітей);
  • сором і відчуття приниженості через довгі роки насильства;
  • страх суспільного осуду та звинувачень;
  • релігійні міркування тощо.

Важливо бути чуйним(ною) та могти самостійно надати допомогу постраждалим від домашнього насильства.

Як допомогти?

Алгоритм допомоги постраждалим та механізм покарання кривдника.

Постраждалі від насильства схильні мовчати про це з різних причин. Тому важливо вміти помічати ознаки, що можуть свідчити про насильство — для вчасної та ефективної допомоги.

Типові ознаки:

  • психологічні: мовчазливість, скованість, односкладові відповіді на запитання;
  • фізичні: заплакане обличчя, набряклі очі та обличчя загалом, незвичайні опіки, сліди укусів, забиті місця, синці, подряпини на видимих частинах тіла;
  • економічні: наочні ознаки існування в злиднях (недоїдання, старий одяг тощо).

Непрямі ознаки:

  • уповільнене мовлення;
  • неадекватні відповіді на запитання;
  • ігнорування задоволення життєво важливих потреб;
  • невідповідність отриманих ушкоджень тій історії, що розповідає людина;
  • безсоння;
  • втрата соціальних контактів з родичами, друзями;
  • неможливість пояснити свій фізичний стан;
  • страх перед родичами та друзями;
  • аутоагресивна поведінка — роздряпування, різання, розчісування до крові власної шкіри;
  • неможливість розпоряджатися сімейним бюджетом та власними коштами;
  • примушування до роботи або навчання чи заборона працювати або вчитися;
  • недостатнє лікування (наприклад, невиконання вказівок лікаря), самолікування тощо.

Спілкування з постраждалими

Особа, постраждала від насильства, не завжди прямо скаже про таку ситуацію вдома. Тому, якщо у неї виявляються непрямі ознаки насильства, насамперед варто встановити діалог.

Почати розмову можна із фраз «У тебе сумний вигляд. Щось сталося?» чи «Я можу тобі допомогти?».
Розмовляючи із постраждалою особою, важливо уважно її слухати і не перебивати. Ситуація насильства може викликати відчуття сорому і страху за своє життя. Впродовж тривалого часу кривдник морально тисне на постраждалу особу. Тому важливо дати зрозуміти, що вам можна довіритися і ви готові допомогти. І особливо — що ви повна протилежність кривднику.

Правила спілкування з постраждалими

  1. Не сумнівайтесь у їхніх словах.
  2. Не звинувачуйте їх у тому, що сталося.
  3. Не тисніть.
  4. Не змушуйте говорити.
  5. Не нав’язуйте своїх рішень.
  6. Не наполягайте на вчиненні певних дій.
  7. Не будьте самовпевненим(ною).

Найімовірніше, ви не знаєте усіх деталей ситуації. Найкраще залишити постраждалій особі контакти «гарячої лінії», громадських організацій, притулків у вашому регіоні чи спеціалістів, до яких вона може звернутися самостійно.
А також треба пояснити, що насильство не припиниться саме собою. Це потенційна загроза для життя та здоров’я людини та її дітей.
Рішення про застосування насильства — свідомий вибір кривдника. Постраждала людина не несе відповідальності за нього. Тому важливо розуміти це і донести до неї.
В жодному разі не ставте запитань «Що ти зробила, щоб спровокувати кривдника?» чи «Може, запросимо його на розмову?» тощо. Це може тільки ускладнити емоційний стан людини і посилити її закритість.

Алгоритм допомоги постраждалим

Постраждалі від насильства здебільшого замовчують його вчинення. Тому важливо бути уважним до своїх близьких. І у випадку вчинення насильства щодо них знати, як діяти правильно.

Якщо ви стали безпосереднім свідком насильства, негайно телефонуйте у поліцію за номером 102. Від цього залежить життя та здоров’я постраждалої особи.
Отримати консультацію щодо ситуації насильства, подальших кроків, а також контакти пунктів отримання допомоги можна за телефоном Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства — 116 123.

Залежно від того, якої допомоги потребує людина, ви можете звернутися до різних установ:

Медична допомога

Якщо за фактом насильства викликали поліцію, працівники можуть самостійно викликати карету швидкої. В інших випадках потрібно звернутися до закладів охорони здоров’я. Медичну допомогу також можуть надавати центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Психологічна допомога

Постраждала особа може отримати безкоштовну консультацію психолога на «гарячій лінії». Або безкоштовний курс реабілітації у громадських організаціях та центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Правова допомога

Консультації професійного юриста щодо процедури розлучення, оформлення аліментів, повернення майна та іншого можна отримати у спеціальних центрах безоплатної правової допомоги. Інформація про такі центри — за номером «гарячої лінії».

Тимчасовий притулок

Його можуть надавати соціальні служби і спеціалізовані громадські організації. Деякі з них навіть сприяють отриманню професії та працевлаштуванню. Інформація про притулки у регіоні — за номером «гарячої лінії».

Механізм покарання кривдників

Домашнє насильство — це порушення прав людини і злочин, який передбачає різне покарання для кривдника. Кривдника можуть притягнути до адміністративної та цивільно-правової відповідальності. А з січня 2019 року — і до кримінальної.

Заходи проти кривдника
(Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»)

Терміновий заборонний припис

Терміновий заборонний припис зобов’язує кривдника негайно залишити житло постраждалої особи. Забороняє заходити та перебувати там, а також контактувати з жертвою насильства. Рішення про терміновий заборонний припис виносить Нацполіція за заявою постраждалої особи або з ініціативи своїх працівників за оцінкою ризиків дій кривдника на термін до 10 діб.

Обмежувальний припис

Обмежувальний припис забороняє кривднику перебувати в місці проживання постраждалої особи, наближатися на визначену відстань до її місця перебування. Крім того, забороняє розшукувати й переслідувати постраждалу особу. Не дозволяє у будь-який спосіб спілкуватися з нею та її дитиною особисто або через третіх осіб. Термін дії припису — від 1 до 6 місяців (за потреби його можуть продовжити ще на 6 місяців).

Профілактична робота та взяття кривдника на облік

Спеціально уповноважений підрозділ поліції може взяти кривдника на облік та проводити із ним профілактичну роботу. Після того, як завершився строк профілактичного обліку, Нацполіція може зняти кривдника з обліку.

Направлення на програму для кривдників

Програма для кривдників — це комплекс заходів, спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника. Він формує у кривдника неагресивну психологічну модель поведінки у приватних стосунках. Термін програми — від 3 місяців до року.

Якщо особа не виконує вимог приписів або не проходить програму, то її можуть притягнути до кримінальної відповідальності. А саме: арештувати на строк до шести місяців або обмежити волю на строк до двох років.

 

До Дня української писемності та мови

Привітання директора з Днем української писемності та мови

Радіодиктант національної єдності-2022

З нагоди Дня української писемності та мови учасники освітнього процесу в ДНЗ “Слобожанський регіональний центр професійної освіти” взяли участь у написанні Радіодиктанту національної єдності-2022.

Головне меню
Публічна інформація
Корисні посилання
Календар
Листопад 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  
Архіви
Сторінки сайту