(За матеріалами статті М. Марковської, “Нова українська школа”, https://nus.org.ua/articles/osobysti-kordony-de-pochynayutsya-j-shho-robyty-koly-yih-porushuyut-poyasnyuye-svitlana-rojz/ )

Особисті кордони – це ті обмеження, які ми вибудовуємо під час взаємодії з іншими людьми, це визначення того, що ми вважаємо прийнятним в їх поведінці по відношенню до нас, а що – ні.

Особисті кордони різні з різними людьми в залежності від ступеня близькості з конкретною людиною.

Якщо в людини чітко визначені особисті кордони, то їй не треба їх захищати. Людина, кордони якої означені, не порушуватиме кордони іншої людини.

Коли ми спілкуємося з новою людиною, то визначаємо кордони й правила наших конкретних взаємин, ми запитуємо одне одного, як правильно спілкуватися. Треба відчувати баланс у взаєминах, брати та давати, дотримуючись рівноваги.

Коли порушують кордони виникає злість.

Також важливо розуміти, що коли хтось порушує наші кордони:

1. Людина може не знати, що порушує їх;
2. Людина може жити в іншій системі цінностей;
3. Якщо взаємини з людиною цінні для вас, важливо зрозуміти, які потреби в цієї людини, що стоїть за порушенням ваших кордонів.

“Як мінімум, нам завжди треба перепитувати, чи ми правильно зрозуміли людину, чи те людина мала на увазі, чи справді вона вторглася в наші кордони. За кожним проявом, який нам дискомфортний, є особиста причина. Але важливо, попри піклування про інших, пам’ятати, що є поведінка, яка неприпустима для нас, і яку ми в будь-якому випадку маємо зупинити”.

Є ще поняття “межі витримування”. Наприклад, коли поруч із нами людина говорить голосно, ми можемо сприйняти як порушення кордонів, а можливо, що в людини гучний голос. І тоді не вона порушує наші кордони, а ми – гіперчутливі, і нам важко витримати гучність. Тож треба підвищувати свої можливості витримки.

Щоб навчитися розуміти та виставляти особисті кордони, треба:

• Частіше ставити собі запитання“Чого я хочу?” і відмовлятися від того, що “не моє”.
• Дозволити собі час від часу вимикати соцмережі для перезавантаження.
• Поставити фільтр у соцмережах на людей, яких не хочемо читати чи бачити у своїй стрічці.
• Позначити, чому я кажу “так”, коли кажу “ні”.
• Слідкувати за своїми емоціями в той момент, коли виникає дискомфорт, зупинитися й запитати, що їх викликало. Треба пам’ятати, що емоції закономірні, а поведінка – це те, чим ми керуємо.
• Танцювати. Танці тренують відчуття кордонів у парі й вміння бути більш гнучкими. Пара обирає темп, формат танцю, рівень близькості.

Що робити, коли кордони порушують

1. Навчитися зупиняти себе до того, як вас охопить паніка чи лють. Якщо це відбулося, значить, ми дуже довго стримувалися.
2. Відчути й дослідити, чи людина свідомо зайшла на нашу “територію”, чи це відбулося, бо ми вчасно не сказали, що щось було не так.
3. Треба сказати, що це для вас неприйнятно, а найкраще – сказати, як би ви хотіли, щоби було, аніж говорити, як би ви не хотіли.
4. Треба перевірити, наскільки те, як би ми хотіли, щоби з нами спілкувалися чи поводилися, комфортно іншій людині. Адже наші кордони проходять по кордонах інших людей.

Якщо ваші особисті кордони постійно порушуватимуть, а ви нічого з цим не робитимете, це створить напруження, яке може проявитися на різних рівнях.

(За матеріалами статті М. Марковської, “Нова українська школа”, https://nus.org.ua/articles/osobysti-kordony-de-pochynayutsya-j-shho-robyty-koly-yih-porushuyut-poyasnyuye-svitlana-rojz/ )